Вікно напіввідчинене. Я простелила теплу, яскраву, з біло-червоним візерунком ковдру, сіла на коліна та вдихала свіже повітря. Заспокоїлася… Свідомо зосередилася на чарівних звуках дощу, і всередині ніби все завмерло: нічого не думалося, нічого не відчувалося. Тиша… Лише увага на мелодії за вікном, з якою поєдналася, адже звільнила простір для подиху природи.
Людина і природа – єдині. Мій відпочинок, моя перерва – це повернення до простоти, повернення до себе справжньої. Чесно: маю схильність ускладнювати собі життя, тому такі перерви – квиток на потяг оновлення. Моє іntermezzo усамітнене: єство прагне пізнання, подорожі до глибини, закопаної думками, почуттями, бажаннями, інстинктами божественної природи. Вірю, знаю, відчуваю, кохаю, відкриваю, дарую – ось слова, асоціації крил мого Іntermezzo.
Медитація, самоусвідомлення, концентрація, спокій – риси, які пояснюють стан мого відпочинку та які хочеться перенести в повсякденне життя на регулярній основі. Це мій ідеал. У свою перерву не забуваю про найрідніших, сяючи внутрішнім світлом та надихаючи. Я вважаю, що життя прекрасне, наче чисте блакитне небо, зрідка затягнуте хмарами. Але це не означає, що за ними немає блакиті.
Отож, бажаю кожному мешканцю нашої галактики вірити в прекрасне небо за сірими хмарами, вірити у власну унікальність та потрібність світу, попри життєві трабли та догми суспільства, вірити в джерело Всесвітньої Любові та Радості (хоч кількість атеїстів стрімко зростає). Повертайтеся до себе, як і я повертаюсь у хвилини свого іntermezzo !

Поділитися з друзями