Кіт… Саме його мені найлегше вважати винуватцем кожного неспокійного сну. Його гострі кігтики впиваються в тіло, наче лезо, пробуджують тебе о будь-якій годині. Кожну ніч я відчуваю глибокий подих чи необережний рух свого улюбленця. Якщо не прокинуся відразу, то ризикую бути пораненим. Бо в нього раптом з’являється бажання залізти на вікно саме через мене о другій годині ночі.

Його погляд не менш бентежний: дивиться прямо в душу, наче хоче там щось знайти. А мені зостається тільки думати й мучитися питаннями: «Що тобі треба? Чому ти на мене дивишся? У чому я винен?»

Що ж робить його таким? Думаю, розмірковую. Зранку все одно любитиму, хоч він і зіпсував цікавий сон. У будь-якому разі, прокинувшись, турбуватимусь: «Що з ним? Де він?» Знайшовши, побачу. Спить…

Побачивши в темряві зелені вогники радості, зроблю висновок: «Уночі треба спати!» І  засну.

Поділитися з друзями