Моє Intermezzo – це гра. Від тяжких проявів буденності допоможе тільки вона. І вигуки: “Виходь уже! Почалося!” Ейфорія від перемоги й щастя від прогресу. Це і є моє Intermezzo.

Друзі, однокласники, кохана. Вони є невід’ємною частиною мого відпочинку від рутинної шкільної чи домашньої діяльності. А стукіт м’яча… Це окремий вид мистецтва. Відчуття сплеску сили й легкої м’якості примушує забути про проблеми де завгодно. Під час гри м’яч стає частиною мого тіла.

На грі шістка – це твоя сім’я, а м’яч – їжа. Відчуття виграного очка чи прийнятого мертвого удару надає сил. Крики вболівальників під час подачі та забитий після цього м’яч надають сил і щастя за свою «сім’ю».

Волейбол – це, безперечно, гра. Але без неї життя – не моє, а дні залишаються сірими… Тому гра у волейбол – це і є моє Intermezzo?

Поділитися з друзями