У моїм іntermezzo завжди пахне затишною ковдрою миті, яка огортає серце. Сіра буденщина, мов кайдани, стає все важчою з кожним днем. Тернистим шляхом ідучи, не помічаю, як плине час і люди, поспішаючи в невідоме, назавжди зникають.
Та тільки знайомі й такі рідні слова  торкнуться душі – ти відчуваєш щастя. Те, заради чого живеш та дихаєш. Адже щастя це подих, новий свіжий ковток повітря.
Моє іntermezzo з’являється раптово, воно поруч із людиною, яка, попри все, залишається поруч. У рідних, які завжди чекають на мене. І навіть у ліжку, яке стрічає теплими обіймами після важкого дня.
Закарбувати б назавжди в пам’яті ті солодкі миті справжнього щастя. Коли душа блищить зірками, розпукуються квіти любові й усе частіше духмяно лине особливий аромат іntermezzo.

Поділитися з друзями