«Щастя ніколи довго не триває. Щастя все – день, година, хвилина». Саме тому я раділа кожній миті, проведеній з тобою. Але, на жаль, усе змінилося.

Що щирая любов ділала,
Вона на лихо повертала.

Чому ж ми розійшлися? Не знаю, але впевнена, що винна в цьому. «Лиш боротись – значить жить!», а я вперше опустила руки, удруге – відрубала крила. Жалію, шкодую, болить? Так. Повернулася б назад? Не знаю, але серце тягне до тебе, а мозок зупиняє стіною прозорих сліз.

Ти ж думаєш, я сліз не лила,
По ночах темних не тужила?

А пам’ятаєш нашу першу зустріч?  А як уперше написав мені? Я тоді й уявити не могла, що такий, як ти, знає про моє існування. А перший поцілунок? А остання сварка?

Не можу забути!
Не гоїться рана!
Мов жалібні нути
із струн теорбана.

Я досі щодня сподіваюся, що ти на мене не ображаєшся. Сподіваюся забути й жити далі, але ти – та сіль, що пече аж до сліз, аж до болю…

Щось щемить в душі мов рана:
Се блідая горем п’яна,
Безнадійная любов.

Ну, а що ж мені далі робити? Сліпо кохати чи, як ти, швидко знайти заміну? А знаєш, я житиму далі, плакатиму, падатиму, вставатиму й буду посміхатися. «Жоден вогонь не горить так гаряче, як таємне кохання, про яке ніхто нічого не знає». Тож моя любов – це буде наша проблема, наш секрет. Ні, мій… Тільки мій…

Поділитися з друзями