У моєму паперовому місті знову пролітало торнадо. Збираючи найцінніші речі, люди відпливали на паперових човниках хто куди, хвилюючись, чи зустрінуть ще колись своїх друзів, сусідів.

Це вже не перша катастрофа в цьому місті, усі вже звикли швидко збиратися й тікати, а повертаючись, показувати один на одного пальцями: «Ти перший втік, наче щур з корабля». Хоча це нічого не змінювало…

Нарешті знову сонце! Знову світить так яскраво, що люди умовно поділилися на дві частини. Перша переконана, що нарешті сонячно й тепер все буде добре. Інша панікує й тривожиться: воно так сліпить очі, скоро точно станеться щось погане.

Зараз, напевно, ви думаєте, що вони боягузи, яким ніколи не догодиш. Але ці мешканці паперового міста живуть у мені. Це я так тікаю від проблем і негараздів. Це я так бачу все з різних боків… Радію й тривожуся… Радію й сумую…

Поділитися з друзями