Для мене страх набагато більше ніж просто певні обставини чи речі, це мої найтемніші моменти й найсильніші емоції, від яких неможливо втекти.

Раніше я боялася ночі. Боялася не заснути. Лежала, з головою вкрита ковдрою, яка нібито захищала мене від духів і чудовиськ, які приходили в наш дім після вимкнення світла. У ці моменти мене  переповнював страх. Я боялася, що новий день не настане. Що ця ніч буде вічною. А всі спали, коли я відчувала себе загубленою в часі, намагаючись заснути.

Проте я поїхала в табір до іншої країни. Мені стало легше, тож додому повернулася вже без цього жахливого страху.

Також я боялася бути сама дома. А якщо в іншій кімнаті хтось чекає на мене? Тоді мої думки були такі. Але після переїзду це страх почав зникати. Та досі, коли приходжу до бабусі, стає некомфортно.

Мені страшно бути відкинутою, непотрібною або відстороненою від людей. Я завжди боюся того, що люди не звертатимуть на мене уваги або що я не зможу пристосуватися до середовища. Страшуся невідомого, бо не знаю, що буде в майбутньому. І це викликає тривогу. Саме тому намагаюся жити тут і зараз.

І, нарешті, головний страх за сім’ю. Мої батьки військові. Мама вже пів року працює на аеродромі іншому місті. Коли я навчаюся онлайн то приїжджаю до неї, але коли в Полтаві, сумую за нею. Там жахливий зв’язок, тому розмовляю з нею лише лдин раз.

Мій тато військовий вже 8 років, але зараз він в одній із найгарячіших точок країни. Нещодавно татусь приїхав на кілька днів! Я неймовірно раділа! Але ніч перед його від’їздом була жахливою. Я багато плакала, не хотіла, щоб він їхав… Щодня боюся, що безпощадні ворожі ракети прилетять на їхні позиції, що будуть травми або навіть те, про що ніхто не хоче говорити.

Я мрію прокинутися, вийти на кухню, побачити свою родину й зрозуміти, що все це був лише сон, найгірший і найстрашніше сон в моєму житті.

Поділитися з друзями