Ліричний герой цього тексту має хриплий табірний голос, лікований м’ятними цукерками. Він поки що дуже тихий, але через те не менш сильний, якщо все ж таки наважився розповісти про найкращий загін родом із найпалкішої другої зміни. Тож влаштовуйтеся зручніше та приготуйтеся до обіймів із кожною літерою.

Перший, ти пам’ятаєш день, коли усе почалося? Мене, звісно, тоді не було з вами, але б’юсь об заклад, що на більшість ви дивились із жахом, і навіть здогадатися не могли, хто серед цих диваків стане для вас найріднішим. Наважуся сказати, що це враження протрималося недовго, адже вже перед відкриттям ми здобули п’янку перемогу й уперше поглянули на себе як на колектив.

Далі події линули майже зі швидкістю світла, проте на язиці завжди крутилося слово: тепло/тепло/тепло. Як же голосно ми співали в автобусі: «А горький вкус твоей любви». Як же вперто сперечалися з Сергієм Васильовичем про нашу «першість». Як же довго вичікували нічний кінофільм!

Ніби й оком не моргнувши, ми стали родиною. Дружною, сильною, упертою. Скільки прекрасного ми створили й показали на вечірніх заходах. Скільки сміху було розпорошено табором. Скільки складних моментів перекрили наші перемоги.

Най-най-най. Ці префікси причепилися до всього, із чим ми контактували. Найміцніші обійми. Найгіркіші сльози. Найдивніші жарти. Найяскравіші миті.

А закриття зміни взагалі стало чимось на кшталт переродження: коли випускники вальсували, мало хто залишився байдужим. Про останній день і казати нічого: лишилася 21 персона (мабуть, путівку відбивали).

Хтось іще точно повернеться, а хтось уже оперився й відлітає. Ліричний герой цього тексту плаче й обіймає кожного кіномана…

 

P.S. На щастя, емоціям завжди було затісно в словах, тож, сподіваюся, вони закружляли у вашому серці й розтеклися в усмішку. Спогади ще довго грітимуть наші душі, бо це справді найкраща зміна: Дякую вам, мої анаконди.

 

Капітан першого проекту –

Елізабет

Поділитися з друзями