Я маю мрію. Хммм, і це не відсилка. Мрія – знайти мрію. Просто це каже людина, що нещодавно засунула в Стіну плачу згорточок із бажанням полетіти в космос, при цьому забувши дописати хоч рядочок про повернення звідти. Доволі самовіддано, до речі, якщо над цим подумати, ну, і якби, звісно, це було осмислено. Але то було не те, то був… то все був гід, що так поспішав довести групку віслючків до крамниці з ледве не благодатними, зі святої землі, сувенірами, на яких виднівся чудотворний напис: «Made in China». 

Одним словом, то було необдумано. Це як дитина, що в безсонну ніч уявляє, якби в неї була лампа Аладдіна, вона  насамперед загадала б більше бажань і, звісно, перш за все стати невидимою. Хоча в космосі, як і в суперсилах, є певна філософія. Бо ж особисто я не можу уявити хоч одну річ, окрім цих, що були б недосяжними при наявності банального бажання і хоча б яких-небудь лінивих порухів кінцівками.

Але як затягали у пісні «ти вершину обирай найважчу», то ж, мабуть, усе-таки доведеться летіти, тим паче, що у Всесвіт відправлено, з чиїмось Богом домовлено й, яка-не-яка, але мета. 

Цікаво буде прочитати це років у сорок…Іронічно, якщо папірець у стародавньому шматку стіни стане початком, зате то буде гарна історія. Й онукам буде що розповісти.

Поділитися з друзями