Автор: Юхим Кащенко
Це було одного осіннього дня. Як завжди, уранці мусив іти в ліцей, після уроків – на курси англійської мови. Потім досить довга путь додому… Повернуся пізно, а тут ще й задали багацько домашнього завдання. Знову залишиться обмаль вільного часу. Із такими думками їхав зранку…
На щастя, день минув без пригод, саме за моїм сценарієм. Але раптом, коли я вже повертався додому, почався дощ – і всі речі промокли до нитки. Тож, переступивши поріг дому, понуро поклав одяг сохнути й узявся до виконання домашньої роботи. Десь о восьмій годині вечора врешті скінчив та ліг відпочивати.
За вікном осінній дощ, а я сумую. Мабуть, через настрій, який тримав мене протягом усього дня. Напружено.
Та раптом до мене на ліжко стрибнув кіт. Певно, вусань відчув негатив і вирішив утішити свого господаря. Він ніколи не здавався таким м’якеньким та пухнастим, як сьогодні. А я відразу повеселішав і згодом солоденько заснув.
Саме котик і був “м’яким знаком” мого вечора. Теплим та пухнастим знаком!

Поділитися з друзями