Гриміла душа об келихи з водою. Тіло вальсувало у супроводі дощу.
«Жінка і ставлення до неї визначає суспільство». Що ж, час оголити ступні й
прочистити дух.
Маргінали, спільноти спільнот — усі різні в одночасі поет і поетеса.
Мої неголені ноги не є маніфестом.
Сидіти по 8 годин в екзистенційній кризі на день — робота.
Функція мистецтва — задавати питання.
Суспільство взаємно формує культуру.
Маргінали збалансовують “кончених тварей”.
Ми тримаємося «нормальності», допоки говоримо.
Єва вкрала яблуко — вона спокусила! «Сюр, на секс, майже впевнена,
погодилися обоє».
Яка ж база це: слухати різних людей. Тоді вдячний феміністкам за
штани й цілком Ок «хейтиш радфемок».
До жінки ставляться усюди по-різному. Ну, о’кей: Кюрі нобелівку через
«підкаблучника чоловіка» отримала.
А взагалі, наука – це теж мистецтво! Ти або створюєш щось із того, що
маєш, або пишеш нову історію…
Потім дах пробиває війна. Ну, ви вже відчули її, правда? Зґвалтування на
ній — то зброя така. Я, на жаль, не забуду, як раділа, що жила не так близько
до кордону… Я собі не належу — це все їхні слова. Їхні руки, розірване тіло.
Але, розумієте, кожна із них ЖИЛА. Саме тому на війні ми так часто

говоримо про неважливе: «Граки поїли всю вишню. А може, і шпаки. За
кілька хвилин на фронт, але які прикольні птахи..
Син таки сплів йому браслет.
О’кей, щось ми знову заговорили. Чи страждання народжує щось на
світ? Я не знаю. Напевно, лиш факт, що я творю. Мистецтво не ізольоване. Я
покажу: у нас є три способи його пережити.
Або б’єшся й лікуєшся.
Або філософія і без війни:
Або зовсім мовчки — відновлюю дихання.
Я всюди потрошки.
Мені б’є під дих.
Здавалося б, я ж давно вже не в Україні.
Але є нюанс — це війна ва-банк.
Вона етнічна. Геноцидна. Імперська. Вони не заспокояться, поки не
вб’ють нас всіх. І якщо ти українець — ти скрізь в небезпеці.
Тімоті Снайдер сказав:
«Ми маємо бажати русні поразки. Так закінчувались імперії».
О’кей. Але поки вони живі — я навряд чи буду в безпеці. То найгірша
ідея: напасти, щоб захистити російськомовних. Наш таск — вбити
безвідповідальну русню у собі й зробити російську чужоземною для своїх
дітей. Вони її не знатимуть. Я скоро — теж. Відторгнення нині — базис.
Але що я скажу: ми спільнота спільнот. Але ми всі хочемо, щоб Україна
БУЛА. Я навчуся з усіма комунікувати. Ми відбудуємо її разом. Ви думаєте,
що для українців закінчиться все із ПЕРЕМОГОЮ (?) Ні, бо ця битва
екзистенційна! Наші жінки — відьми! Без інквізицій, панове, ми в Україні….

Загалом, нагадую: якщо неголені ноги – ще не маніфест, то вищесказане —
неодмінно!
{БАЗА метамодерну — знайти свій ниций і мізерний сенс і діяти}
Рефлексія на 17.06.2023
Дякую всім причетним!

Поділитися з друзями