Чи не кожен із нас знайомий із тонким смаком Мистецтва, наповненим солодкою карамеллю, кардамоном та чилі. Хтось малював сніговичків у дитячому садочку, інші співали пісень у шкільному хорі, дехто танцював в ансамблі будинку позашкільного дозвілля. Здавалося, просто буденні заняття, а виявляється, що це – перші сходинки до вершини.

Що таке Мистецтво? Це сплетіння живої мелодії дощу та нестримного, дзвінкого співу птахів, розсипи яскравих вибухів фарб, поєднання незвичайних, окрилених слів у рими та втілення мрій у реалії.

Чимало людей закохані в Мистецтво та з гордістю носять звання жерців цієї складної та водночас цікавої релігії. Щоб досягнути успіху, мало знати, як кольори поведуть себе при змішуванні, як звучатимуть у певному поєднанні ноти, як правильно виконувати той чи інший грайливий або ж натхненний елемент танцю. Потрібно відчувати серцем усі тонкощі та переливи почуттів. Практикуватися, удосконалюватися, не боятися чогось нового та досі не баченого, не здаватися після падіння під час піруету, невдалої рими чи брудних кольорів.

Проте дехто сіро змішує фарби, поєднує банальні ноти чи виконує завчений танець. Беземоційно, сухо, нецікаво. Таку людину назвати жерцем релігії Мистецтва не можна. Ні… Вона, як правило, є мучеником… На жаль…

Поділитися з друзями