Така лавочка була у дворі кожного. Виглянувши у вікно, бачиш припорошену снігом подругу багатьох бабусь-пліткарок. Скільки таємниць, доказів, умов було виплеснуто з такого зіпсованого телефону.

Лавочка в парку є й своєрідним символом кохання, якихось почуттів окриленості, метеликів у животі. А втім, іноді, сама того не помічаючи, може слугувати й гарним слухачем, і предметом підтримки, і знайденням нових способів самореалізації, і шляхів примирення тощо.

Щоправда, діалоги звучать найчастіше лиш у твоїй голові, але ж, дійсно, стає набагато краще після такого курсу терапії.

Однак усі історії мають логічний кінець, який рано чи пізно поставить крапку. Хронологія подій добігає кінця… А лавочка, на якій ти освідчився в коханні, дізнався секрет вічності й знайшов відповіді на важливі питання, усе ще стоїть, припорошена листяними барвами осені.

Поділитися з друзями