Кажуть, якщо люди далеко, їх об‘єднує небо… Тоді в нас із вами — міжгалактичний зв’язок. Розумію, чого зупиняюся під кожною хмаринкою: мабуть, чекаю на ваш дзвінок… Нам уже стільки всього випало пережити — нанюхалися смерті й ватно-марлевих пов’язок. Схоже, ще й не такі вітражі готуються… Схоже, нам знову доведеться пітніти. Бігти наввипередки з сонцем, сп’яніло ковтати щось схоже на дідове вино. Бо ми з вами достигли дуже рано… Тепер на валізах постійно вигадуватимемо кіно… про те, як все мало статися, як би святкували наш випускний, як би з подругою десь зависали або як освідчувалися б в коханні своїм. Але єдине, що об’єктивно стабільне, відстань, випробовування й час. Нам занадто складно. Хтозна, як це прожити, але дяка, що в мене є кожен із вас… На відстані телефонного дзвінка…

Поділитися з друзями