У зв’язку з останніми подіями й у мене з’явилося багато підстав для роздумів. У серця закралися жаль, смуток, відчай. Люди на розпутті: їм важко покидати місця, де вони отримали життя, аби його не втратити.

Смерть не приходить услід за кулею. Вона не заповзає через дірку від свинцю. Смерть пробирається в голову з темними думками й звідти отруює все тіло. Коли вона приходить, то вбиває, у першу чергу, людяність. І залишаються тільки тваринні інстинкти, керовані жорстокістю. Ходять мертві душі в тілах, у жилах яких ще тече кров. Кого ж вбивають вони насправді? Кого?..

Від миру та процвітання людей не потрібно ”спасать”. Ми не просили починати цю війну, проте ми її завершимо. Бо боремося не лише за свій добробут, а й за безпеку всього цивілізованого світу. Україну не зламати, правда переможе!

Поділитися з друзями