Життя продовжується й на війні. Дівчина квітне від уваги. Саме в цей час, коли втрачаєш усе, найкраще пізнається справжнє, твоє. 

Забита теками справ, аби голову не втратити на плечах, починаю майструвати літак. І, схоже, уперше не для втечі. У вир думок боюся потикатися — лише словам цим залишаю право бути. 

Скажи мені, богине неба чи то сонця, коли мені вертатись можна, щоб все те відвернуть? Я, чесно-чесно, буду мила. Точніше — житиму без сумнівів у собі. Богине, обіцяю цінувати навіть те, що досі було чужим і не моїм. Зараз мовчки все терплю, бо вдячна за ліжко й спокійний сон. Можу допомагати дітям — відчиняти їм двері в українські слова й міфи. Роблю все, що можу — імпульси компасу відчуваю. Ти тільки, будь ласка, богине, не перетримай мене тут ні на хвилинку…

25.03.2022

Поділитися з друзями