Цей світ чув історії покинутих. Не одну, не дві — безліч. Але сьогодні я спровокую виверження вулкану, спопелюсь ущент, але розповім історію тої, котра кинула. (Так, це буде не просто, але присмак терпкого чаю змусив розрізати цю сольну залозу).

Ви думаєте, що ми не страждаємо? Ну дійсно, по-вашому легко викреслити людину, яка для тебе дуже близька? Це ж не ім‘я, це ноти вирізанні кров’ю по всьому тілу, на мій великий жаль — це навіть не просто коливання повітря, це табу. Бо якщо повернешся — не вилізеш. І вся твоя терапія, коли ти ледь знайшов у собі сили піти, може розвалитися, як картковий будиночок. Ви думаєте, не хочеться банально обійняти? Доторкнутися, поговорити? А не можна. Тут так само як із покинутими: порушувати мовчазну обіцянку заборонено. Коли ловила себе на думці, що всі ці закони дурня, можна побігти випаленою землею, торкнутися повік, забриніти хвилею над головою, я завжди руйнувалася об блудний погляд. Просто погляд. А з мене ніби всі нутрощі вийняли й зовсім не пояснили, як із тим бути.

Навіщо я тоді викреслювала? Навіщо, якщо опинилася по той бік фронту скиглити, мовляв, сама ж цього прагнула. Мені здається, якщо у вас виникають подібні питання — ви не були в такій ситуації. Для вас не було настільки болючих розставань. Коли ви були Всесвітами. Частинками однієї світобудови. Настільки близькими, що заборонено бути разом. Інакше — вибух. Неготовність віддатися самому собі та, знову ж таки — усталені норми. У скронях лишень і відлунює мить, коли ми спробували перейти кордон.

Кому від того краще? А ви спробуйте спитати ту, котра кинула. Чи ту, котру покинули. Ха-ха. Відповіді — немає.

А ви додайте до цього коктейлю іще постійні зустрічі. Ранкові, коли межа між світів скорочується, і ви, поки ці люди не бачать, тікаєте з астральних тіл і обіймаєтеся, як найрідніші. А потім денні, коли єдиний варіант поговорити: перехресний вогонь на спільних гарнізонах. Вечірні, коли тільки в думках маєш право хоча б якось класифікувати доторки, усмішки, сенси.

Ви досі думаєте, що одні страждаєте? Знали б ви, як важко не звалитися в безодню знайомих очей….

Поділитися з друзями