Сьогодні мама поставила на стіл свіжий мед. Пахучий і прозорий. Набираю його ложкою. Мед стікає в тарілку чарівним струмком. А ще згадую…

Наш сусід по дачі дідусь Василь – пасічник. Кожної весни він вивозить на своєму старенькому “Запорожці” вулики в поле.

Того ранку день складався не дуже вдало. Спочатку бабуся Надя навідріз відмовилася допомагати переносити вулик до машини. Потім “Запорожець”довго не заводився.

І ось нарешті, коли він виїхав на дорогу, задзвонив телефон. Однієї миті вистачило, щоб “вскочити” в яму. Від струсу кришка вулика відхилилася. І, ображені такою неповагою, бджоли вилетіли, потребуючи пояснень. Але мій сусід не з лякливого десятка. Надягнувши на голову капелюха з сіткою, спокійно продовжив рух.

Через декілька кілометрів дивного водія в хмарі комах і незрозумілому вбранні зупинила поліція. Коли вони вгледіли, що всередині… Зі сміхом почали задкувати назад, чим показали дідусю, що не треба відчиняти вікно, а тим паче двері. Поліцейські швидко відпустили дідуся та побажали щасливої дороги. І йому, і бджолам…

Дивлюся на тарілку з медом і думаю, що в кожної бджоли, яка працювала над ним, є своя доля й історія.

Поділитися з друзями