Навпомацки олівчиком у тиші
Воркує серце напівголі вірші.
Боїться промахнутися словами,
Боїться, що підгледять чорні ґави.

У серця крила дещо ілюзорні,
Та ніч пускає чудеса назовню.
Рядочки пахнуть медом і полином,
Ледь устигають за думковим плином.

Папір у ковдрі ніжиться і плаче,
Нічиця літня цілиться в гаряче.
Пташки у серці дихають надсилу,
Їм інколи замало вітру в виру.

Їм темно в очі, болісно у груди,
Їм з клітки вийти повністю нікуди:
Усюди щемить та стріляє ядом,
Влучає в спину раптом вмисним градом.

Серденько тішать сонячні примари,
Колотиться, стрибає понад хмари,
Співає зрання напівголі вірші
Слухачці вічній вірній пані тиші.

Поділитися з друзями