Ви чуєте це? Так, так, цей дивний хрускіт від землі, ступаєш – провалюєшся, а в коротенькі чоботи завалюється грудка холодного снігу, ніс пощипує мороз, та й рукавички давно вже промокли. Бррр. Мама казала вдягатися тепліше, а тепер ти наче помідорка з холодильника, але ж яка різниця?! Зараз голова забита зовсім іншим – переживаннями: я хочу прожити життя казкового персонажа, відчути його та показати емоції, думки, які тривожать героя.

Забігаю в роздягальню – усі готуються: бігають, шукають реквізит, оновлюють зачіску, наносять грим. А я не можу ні про що інше думати, є мета – її потрібно виконати, переконати глядачів, примусити їх хвилюватися разом зі мною.

Ну ось, усе готово: кожен зайняв своє місце, а я просто стою й чекаю цього моменту. Ще не страшно, хвилювання приходять пізніше, коли розумієш, що через хвилину зробиш перший крок. Серце б’ється частіше! Ось чуєш очікувану мелодію! Один… два… три… чотири… Душа рветься назустріч  блискучому світлу софітів – й уже зовсім не страшно! Ти просто живеш! Хочеш прописувати кожен рядок новорічної казки новим рухом, давати глядачам можливість прочитати захоплюючу історію з вкладеною в неї частинкою душі. 

Яке ж задоволення після виснажливих репетицій (здавалося б, вони тривають вічність) виходити на сцену та викладатися сповна. Це неймовірно – створювати захоплюючу казку, даруючи незабутні емоції та віру в новорічне диво!

Поділитися з друзями