Одкровення Історика

У пам’яті дат є одна важлива гіпотеза:
Ти ніби наносиш на карту світу
Потребу зафіксуватися на хронометражі:
От ніби ти була тут завжди,
Ніби саме в цю мить, такого-то дня,
Ти стояла на варшавському автовокзалі
І не знала, якими шляхам сягнула ахіллесового дна.

Найщасливіші історії — коли тобі ще 17
І ти їдеш сама нічним автобусом.

Єдина доросла, що подорожує Європою без кордонів:
9 годин дренного сну — і ти в столиці чужої країни.

Аж раптом на карті відчуттів — осінь, бо руки змерзли.
Під згадки історії світу твоя подруга

Тікатиме у Варшаву на вихідні.

Сумуєш, бо у відстанях кільканадцятьох хвилин

Ви не мали змоги зустрітися:

Часові крадії переписують пріоритети.
Або ж аеропорти (відверто: вони працюють!)
/щоправда не всюди, щоправда не так/
Київ... А ні… зачекайте, то з іншої епохи,

Коли звук літака я любила, а не боялася як чортА.
Так от. Аеропорт.

У широкомасштабну епоху літала хіба в Німеччину.

От уявіть: кілька кроків — кілька годин —

і ти взагалі в новому часовому поясі.
А скільки жартів і ранкової кави там?
Та ні… Колись треба й самій полетіти.
Бажано в Київ.
І бажано без загрози ракетного обстрілу)
Або ж нарешті — мої полтавські вокзали:

Вони пахнуть сльозами, обіймами,

Ніжними пластунськими піснями.
Хлопче: пам’ятаєш, ти ще тоді мав змогу

Поїхати в Польщу з України.
А зараз? Коли ти додому?

Коли ми знову стрінемося і я матиму змогу

Відвести тебе на альтанку?!
Чесно, я шалена: минулого разу гайнула в Кремень.
Я бачила, де ти жив, хлопче.
Твоя сестра мене на ночівлю

На вашу кровать* пустила...
Транзитна романтика, кавові зерна,

Хоча відверто: я люблю чай.
Пам’ятати дати як основи важливого —

То стратегія тої, що вижила.

Тої, що має жити так багато життів,

Адже навіть удома вже, у рідній Полтаві,

Встеляється прапорцями земля.

Не вистачить місця, аби всіх поховати.

Не вистачить часу проживати ту купу життів,

Які подарували нам ЧАС на планеті Земля.
Тому пам’ятаю дати. Хронологічно точно.

Розкреслюю межі. Вимірюю ритм.
Наношу наші історії на особисту хронологію.

Я ж історик, як не крути...

*Кровать, ті, ж. Кровать, ложе. І в кімнаті на кроваті спочити лягли. Шевч. На моїй кроваті постілька біленька. Грин. III. 212. Ум. Кроватонька, кро́ваточка, кроватька. А він їй загадав постіленьку слать на тій кроватеньці. Чуб. V. 820. В коморонці кроватонька тесова на кроватоньці периночка пухова. Чуб. (Публічний електронний словник української мови)