“Огонь запеклих не пече”

Тарас Шевченко… Письменник, що пережив свій час, що передбачив майбутнє…  

“Огонь запеклих не пече”, – писав він у поемі “Гамалія” про козацьку мужність. Але ці слова звучать актуально й сьогодні, коли Україна знову відстоює свою незалежність. Історія нашого народу – це постійна боротьба за свободу. Для запорозьких козаків воля була найвищою цінністю. Тож цей дух передався нам через покоління. А Тарас Шевченко вірив у свій народ навіть у найтемніші часи. Він знав, що українці ніколи не здаються. Тому  слова “Борітеся – поборете!” звучать і зараз як заклик до дії. 

Сьогодні український народ знову доводить свою незламність. Військові захищають країну на фронті, волонтери допомагають армії, медики рятують життя, а вчителі продовжують навчати дітей навіть у найскладніших умовах. Кожна людина робить свій внесок у спільну перемогу. Війна показала найкращі риси українців: згуртованість, взаємодопомогу, здатність об’єднатися перед небезпекою. Люди, які ще вчора не знали один одного, стали родиною. Український пантеон героїв поповнився новими іменами. Захисники “Азовсталі”, бійці на передовій, волонтери, медики – усі вони втілюють шевченківські слова про незламність. Але героями є й звичайні люди, які щодня роблять свій внесок: плетуть маскувальні сітки, допомагають біженцям, продовжують працювати й підтримувати країну. 

Яскравим прикладом незламності є історія Дениса Прокопенка – командира полку “Азов”. Навесні 2022 року він разом зі своїми побратимами 86 днів утримував “Азовсталь” у Маріуполі, перебуваючи в повній блокаді. Захисники трималися в підземних бункерах без достатньої їжі, води, під постійними обстрілами. Разом із ними ховалися й цивільні, включаючи жінок і дітей. Попри тяжкі умови та перевагу ворога, вони не здалися й продовжували боротися, створюючи диверсійні вилазки в табір ворога. Ця оборона стала символом незламності для всього світу. “Огонь запеклих не пече”, коли найважчі випробування не можуть зламати волю людей, що захищають свою землю. 

Читаючи Шевченка зараз, розумієш, що він писав про вічні цінності українського народу. “Огонь запеклих не пече” – це не просто поетичний образ, це наша реальність. Ми проходимо крізь вогонь війни, але він не спалює наш дух, а загартовує його. Кожен може робити свій внесок у боротьбу за незалежність. Хтось боронить країну зі зброєю, хтось просто продовжує вчитися й жити. І це теж боротьба. Згуртованість, взаємопідтримка, віра в перемогу й незламність духу –- ось що робить нас українцями. І поки ці якості живуть у народі, жоден вогонь не спече. Вірю в це! Живу надією!