Десь у гущавині лісу веде крута стежка до озера.

Воно велике, кругле, немов хтось викреслив його у вигляді кола чи ока. Вода темна від крислатих гілок дерев, а сонце сховане за їхніми розлогими верхівками. Попри те, що озеро ховалося в тіні, воно блищало як дзеркало, у ньому відбивалися й небо, й усе навколишнє.

Посередині озера вальсувало лапате листя в танці з квітами. Латаття.

Якщо подивитися на нього з висоти хмар, що тануть у безмежній височині, то можна побачити «погляд» лісу. Глибокий та вдумливий. Саме таким він має  бути в того, хто бачив усе.

І молодий птах, що вперше вилетів зі свого гнізда, закарбував таким цей краєвид назавжди.

Поділитися з друзями