А мабуть,  це ще досі літо ходить по землі. Тільки от зодягнулось у нове вбрання, аби приміряти на собі палаючий образ сонця під багрянистим жупаном. Ця краля – гарна подруга зими, та має хитру перевагу. Спочатку заманює теплом та багатством, а під кінець оголює віти, скидаючи шати та віддає нас на випробовування морозам. Але ви лиш придивіться на її підступний план…

Щоранку золотозоре сонце торкається землі. Своїми рум’яними променями стріляє прямо у вікна, наче хоче заподіяти пожежу. Але як осіннє сонце зможе обпекти нас лише своїм палким виглядом, не маючи пекельної температури, як кілька місяців тому?

О, чуєте? Починається капела дерев. Своїм шелестом вони дотягують до третьої октави, а вітер їх так і диригує: «Гучніш, гучніш!». Не терпиться ще краще почути. Та тільки відкривається вікно, північний вітер лізе в обійми, наче старий добрий друг. Ох, не хотілось його пускати в гості! Ну що ж, тоді будемо разом з ним милуватися барвистим краєвидом, золотим струмком на обочинах та туманною далиною, що осіла павутинням на верхівках будинків. Якось моторошно, але фантастично!

Поділитися з друзями