Осінь. З одного боку настільки чарівна й неповторна, а з іншого – така похмура й засмучена… Ніби малює особливі, по-своєму дивовижні акварелі. Одним дотиком озолочує парки та ліси, а іншим – сумно проводить по небу, так що й хмари ніби плачуть…
Так цікаво буває споглядати за цією дамою, і ніколи не зрозумієш: чи то вона радіє тобі, чи то засмучено виглядає свого коханого.
Погоджуюся з Синтією Барнетт, що «…осінь – пора, коли люди повинні зігрівати один одного… Своїми словами, почуттями, губами… І тоді ніякі холоди не страшні…» Що б це могло означати?! Напевно, те, що осінь доволі підступна. З одного боку гріє, але оманливо, бо віддає поцілунки морозу. І в такі часи потрібно дарувати справжнє тепло своїм рідним та тим, кого любите.
Ця пора року відрізняється від інших тим, що можна подумати над життям, подіями чи просто прийняти правильне рішення. Адже осінь дарує нам час. Час на роздуми та творіння. У цей період тебе нічого не відволікає від думок. Ні квіти, що розцвітають, ні пташки, що співають… Лише вабить аромат опалого листя, що розмальоване в жовто-багряні фарби акварелі. Або холодні ночі осені, які наступають раніше за літні. Але воно й не дивно, адже дівчина-літо – це юнка, що ще не натішилася, а осінь – доросла та поважна жінка, котрій набридли мандри та прогулянки поночі. Недарма кажуть: «Осінь. Вересень. Втомлена усмішка. Сірий день і сумний ранок, а вечорами чай і шоколад. А на десерт теплі спогади про літо». То, можливо, осінь – це літо. Дівчина, що колись теж бавилася до ранку, але зазнала гіркої втрати коханої людини. А тепер страждає…
Особисто я розумію осінь чудово. У дитинстві просто всміхалася та раділа життю, немов літо. А тепер ось, мов осінь, думаю про те, що буде далі. Учуся в осені щирості почуттів та зрілості думок. Ця пора показує мені, наскільки є цінними той рідкісний промінь чи багряний листок, цілований осіннім теплом.

Поділитися з друзями