Для мене Осінь – не депресія. Вона інше. Я думаю, це лише наполовину правдиве клеймо для такої мінливо-золотавої пори. Відчуваю запах мокрого асфальту й дощу, що змив минуле. 

Осінь – це початок. Я відчуваю спокій: навколо мене кружляє жовте листя, приховуючи й утому, і нудьгу. Теплий присмак кави, що гріє руки. Мій погляд у небо. На годиннику Осінь, а в душі моїй — любов. 

Сонце сідає за обрій, ховаючи красу вечірньої пори. Заграє помаранчевим усе місто. Затихне спів і почнеться лиш весною. Засне все в глибокім сні. 

Осінь покриє холодами місто, а може, і чиюсь душу. Але якою б «зимною» вона не була, все одно може стати чиєюсь Весною.

Поділитися з друзями