Сторінка за сторінкою… Знову закінчується зошит з алгебри. 

На межах клітинок уп’ялися краплі дощу, які колись символізували щастя, а зараз іронічно нагадують смуток. Знаєте, у той вечір усе пішло не за планом…

Маленька чайна, захована в кутку величезного торгового центру, зачинилася досить швидко. Саме тоді освітлений карамельними ліхтарями парк прихистив юні зорі. Ми дріботіли під невблаганний шум дощу. Тонкі аркуші паперу вкраплювали небесні сльози: іншого місця для пояснення алгебри не знайшлося… 

Загадкова ніч таки розгадала таємницю твого улюбленого кольору – зеленого. А моя жовта палітра не відгукнулась у твоєму серці. На жаль… Осінній вітер пестить рум’яні щоки, ніби навмисно нагадує мить сполоханого поцілунку. О Небосхил! Він єдиний пам’ятає безліч історій. І наше кохання – не виняток…. 

Вікна старої маршрутки змінюють краєвиди рідного мікрорайону… Знову цей парк з карамельними ліхтарями, просяклий чарівними спогадами…

Краплі дощу тонким плетивом встелили старий зошит з алгебри. Здається, його доведеться змінити….

Поділитися з друзями