На асфальті залишилися сліди важких чобіт,

наче відлуння бою,

що ніколи не згасне.

 

Повітря пахне втомою,

але у вікнах заграло світло —

не лампи, а душі.

 

Трава проростає крізь бетон,

мов останнє слово свободи,

яке не змогли зламати.

 

Хтось малює на стіні голуба

невпевненим рухом,

але фарби вистачає на всіх.

 

Десь далеко чути голос:

“Ми вистояли”.

І цей звук стає крилами,

що піднімають місто над світом.

Поділитися з друзями