Ревучий простір мучить серце,
Що в темноті яскравій вмить,
Неначе яструб, безрозсудно,
Своїм сопрано загудить.

Ці мандри всесвітом безкраїм,
Як визволення з пастки дюн,
Неначе із вогнем ми граєм,
Тікаючи від божевільних дум.

І ліхтарів манливих світло,
Заманюючи в кокон снів,
Всі почуття мої і тіло,
На віки вічні заточив.

Забравши добру, світлу душу,
Могутній всесвіт зашумів,
Перетворивши сотні зірок,
На неймовірний краєвид.

Поділитися з друзями