Минув рік із того часу, як здійснилася Маріччина мрія. Їй подарували руденьке пухнасте кошеня. У родині довго не знали, як назвати улюбленця.

─ Можливо, він хоче бути Рудиком? – запитав батько.

─ Давайте назвемо його Пухнастиком! – запропонувала Марічка.

─ Ви тільки подивіться, який він грайливий та кмітливий. Я вважаю, що Пізнайко – це його ім’я, − зауважила матуся.

Усім сподобалась ідея. Ось так і назвали кошеня Пізнайком.

Ще ніколи Маріччин улюбленець не бував за межами квартири. Сидячи на підвіконні пухнастик завжди спостерігав, як цікаво там, за вікном.

Одного разу спекотного літнього дня родина вирішила виїхати до річки, узявши з собою кошеня. Побачивши нові цікаві території, Пізнайко вирішив дослідити їх і… чкурнув.

Озирнувшись навсібіч, він побачив зелену галявину, переповнену різнокольорових квітів. Тож вирішив дізнатися, які ці рослини на смак та аромат. Найбільше сподобалась яскраво-жовта квітка поблизу річки. Вона так солодко пахла й манила до себе.

─ Муррр, муржливо, ця квітка й на смак така ж солоденька? – зацікавився Пізнайко.

Спробувавши гризнути стебельце, раптом зрозумів, що помилявся: у роті гірчило й не смачило.

─ Краще милуватимуся квітами, а не куштуватиму! – вирішив Пізнайко.

Далі стежка повела кошеня до річечки. Треба ж і її роздивитися. Нахилився Пізнайко й побачив когось рудого й кудлатого. Він ще й сказав: «Ква-ква». Ото дивина. Ква-ква повторилося й Кошеня помітило якесь дивне зелене створіння, що сиділо на піску та теж зацікавлено дивилося на нього.

─ Що це таке страшне? – злякався Пізнайко та перелякано побіг якомога швидше далі.

За кількадесят метрів призупинився відпочити. Аж раптом повз нього пролетів метелик. Пізнайкові дуже хотілося погратися з ним. Це було так цікаво та весело, що руденьке навіть не помітило, як опинилося вже далеко від родини. А метелик раптом зник між деревами.

Озирнувся Пізнайко й… злякався. Довкола ліс, високі дерева, які ніби розмовляють один з одним, шумлять тривожно. Що ж робити? Куди йти? Де знайти Марічку?

Раптом рудий почув, що хтось тихенько плаче. Під високою ялинкою він побачив руденьку білочку.

─ Що сталося? Чому ти тужиш? Як я можу тобі допомогти? – запитав Пізнайко, забувши про власні тривоги.

─ Я десь тут вчора сховала горішок. Але не пам’ятаю де, – захлюпало білченя.

─ Давай шукати разом, так буде швидше! – запропонував Пізнайко.

─ О, дякую! – радісно відповіла білочка.

Не минуло й п’яти хвилин, як горішок був знайдений, адже Пізнайко мав гострий нюх і вправні лапки.

Надворі вже сутеніло. Білка здивувалася: «Що ж тут робить цей домашній улюбленець? Можливо, він загубився?»

─ Котику, дякую, що допоміг мені! А я тобі можу стати в пригоді? – поцікавилась білочка.

Пізнайко сумно розповів історію про те, як досліджував околиці й загубився. Білочка подумала, як може зарадити йому й відповіла: «Уже настає вечір, та з лісу сам ти не вийдеш. Знаю мудрого їжачка, який допоможе тобі. Давай до нього відведу».

─ Це дуже люб’язно з твого боку. Дякую! – радіючи, відповів котик.

─ Давай співати пісеньку, щоб не так страшно було йти! – запропонувала білочка.

Як же добре нам усім дружити,

Вірні друзі як надійний міст,

Як без них на світі можна жити?..

В гарній дружбі завжди гарний зміст!

Ось вони й зустріли їжачка, який погодився допомогти котику.

─ Можливо, ти голодний? – поцікавився їжачок.

─ Так, я сьогодні майже нічого не їв, – відповів Пізнайко.

─ Ходімо, пригощу тебе смаколиками, а ти розповіси мені свою історію! – запропонував їжачок.

І Пізнайко став розказувати про свою маленьку улюблену господарку.

─ О, я добре знаю Марічку! Ця чудова дівчинка колись вилікувала мені лапку та пригостила молочком. Я знаю, де вона живе, і зранку відведу тебе! Тобі дуже пощастило з Марічкою: вона добра дівчинка, яка любить тварин.

Минула ніч. Рано-вранці їжачок відвів Пізнайка до Марічки. Дівчинка так зраділа, що аж заплакала. Та це були сльози радості! Вона дуже хвилювалася, що загубилося кошеня.

Подякувавши їжачку за допомогу, бо без нього Пізнайко ще б довго блукав лісом, пригостила обох молочком. А кошеня зрозуміло, що маленькі добрі справи завжди вертаються добром.

Поділитися з друзями