Чайні оповідки, сотні фраз очима,
Я за кілька років вивчила причини.
Сотні раз прощання, стільки ж перельотів,
Серце вже не терпить наших розворотів.
Лезами по кризі висікаю щастя,
В мить перед падінням тягнеш за зап’ястя,
Ковзанка зубцями бита на шматочки,
Розталь (чи раптова?) сточує куточки.
Я мовчу, бо знаю знак масштабів болю,
У руках тримаю тишу по неволі.
Більше не торкнуся: ворушити страшно.
Те, що нам важливо, в той час і печально.
Більше неможливо, менше теж не можна,
Коди розгадати вічності тотожно.
Душу виїдає рідними губами…
Тишу-подорожник прикладу на рани.

Поділитися з друзями