Уже настав час спати, тож Федько милувався найяскравішою різдвяною зіркою – ялинкою, яка виднілася з віконечка. 

Його так і тягло підійти ближче до цього новорічного дива. І ось він уже біля старого вікна, з якого почувся дивний свист, ніби мелодія різдвяної щедрівки.

Раптом пісня підняла його й перемістила в малесеньку хатинку до домашніх духів – домовиків. А в них – розпал святкування Різдва. Дитячий вертеп співає колядку, один хлопчик перевдягнений в козу. Домовик-господиня у святкових строях із дукачем подає свіжоспечені пампушки та кутю, куманець із узваром. Тим часом господар, знявши жупан, розпалює яскравий вогонь, а веселі гості танцюють гопака. Із комина валить сосновий димок. 

Неочікувано для всіх святкування завмирає та домовики сходяться подивитися на нашого Федька.

— Хто ти? – здивовано промовляє господар.

— Я? Я Федько з села Макухівка, – тремтячи, хлопчик відповідає.

— Здається, я знаю, що трапилося. Сьогодні до нас мав прибути шановний гість із Лондона, та, як бачимо, сталася помилка, а може, то й на краще, бо Різдво – це родинне свято в стародавніх українських традиціях, – сказала господиня.

Федько зрозумів, що ці домовички жили в хатинки дідуся. Не раз вони бачили, як всі старанно готувалися до свята, а один домовик навіть узяв тихенько такий ароматний пиріжок, виготовлений із любов’ю. Він бачив, як старанно мак перетирали макогоном, а пухке тісто потроху піднімалося в макітрі. Щоб насолоджуватися цим святом щороку, вони запозичили традиції святкування, бо найбільша цінність Різдва – проводити час з родиною. 

—  Дякуємо за гостину, Федьку! Ми раді, що ти з нами познайомився! Але тримай це в секреті! – промовив господар-домовик. – А зараз – повертайся. Раз, два, три!  

І Федько знову біля вікна. У хаті. Але яка подорож!

Ось так маленький збій у магічному вікні подарував таку надзвичайну історію.

Поділитися з друзями