Автор: Мирослава Корогод

Цей день моя подруга запам’ятала на все життя.

 Анна вирішила відвідати свою бабусю в селі на осінніх канікулах. Одного жовтневого ранку вона гуляла в лісі, що біля селища. Гілки кремезних дерев з різнобарвним листям пропускали теплі сонячні промінчики, які осяювали тонку лісову стежку. Ліс був спокійним, де-не-де шумів вітер, прошмигуючи між похиленими деревами, зриваючи й кружляючи в тихому вальсі пожовклі листочки. Але в цій лісовій тиші Анна розчула тоненький жалібний писк…

 Дівчина одразу почала шукати джерело звуку й на світлій галявині побачила невелику за розміром коробку. У ній, згорнувшись калачиком від холоду, лежало маленьке чорне кудлате цуценя. Крихітний песик лише недавно розплющив оченята, тому вижити в подібних умовах у нього не було шансів. Анна, не вагаючись ні на мить, вирішила забрати знедоленого малюка з собою.

На щастя, дізнавшись від дівчини цю історію, бабуся дозволила залишити цуценя вдома. Воно швидко підростало в любові та затишку. Анна назвала його Лакі, що з англійської перекладається як «щасливий».

 Песик Лакі став для неї найкращим другом, мабуть, хотів так віддячити за порятунок.

 З того моменту в селі Анну чекала не лише бабуся, а й врятований нею маленький щасливчик.

 Тепер, коли подруга розповідає цю історію друзям, жартома каже, що цей день вона запам’ятала на все життя…  

Поділитися з друзями