Захід сонця. Дощ. Мокре волосся. Рідний погляд. Яскрава усмішка. Щирий сміх. У навушниках – улюблений мотив. Холодні руки й тепле серце. Неначе з плівки старого фотоапарату, сотні подібних митей утворюють спогади, відтворюють моменти, що найщільніше огортають душу. Часом – теплі, іноді – холодні, вони заповнюють порожнечу серця, створюють нас та наші думки. Вони те, що нас оточує, те, з чим ми стикаємося щодня.

Сьогодні я прокинулась – і мене ласкаво зустріли білі шпалери з сакурою. Світло сонячного дня освітлює усмішку й несподівано гарний настрій. Сиджу в теплій ковдрі, біля мене кружляють у танку сонячні зайчики й осіння прохолода.

Так затишно, хочеться обійняти свою улюблену іграшку – світлого ведмедя на ім’я Еш – і полежати ще трошки, насолоджуючись неповторним моментом цього ранку. Промайнула думка, що хочеться усміхатися кожній людині, погодувати всіх собак і котів у дворі, купити мамі та бабусі квіти, подарувати татові щось, зроблене своїми руками, а брату скинути миле повідомлення. Але це все потім. Зараз просто лежу й намагаюся вхопити прекрасну мить життя.

Кожен день – це спогад, це маленький світ митей, що закарбовуються в погляді й зморшках обличчя. Вони назавжди залишаються в нашій свідомості й миготять час від часу кадрами милої хроніки…

Поділитися з друзями