Райдуга в очах, а на обличчі – карнавали фарб. Кров у венах пульсує в такт зі свіжою мелодією барв. Атласна стрічка на зап’ясті, у долоні – тисячі дрібниць, і всі на згадку про щасливі кадри, увіковічені на плівці пам’яті. У кишені пензлі причаїлися, а по колінах в’ються у віночок тендітні ріки акварелі. Яскраві плями перетікають одна в одну, відтворюючи дотики душі на полотні безкрайого неба.

Розсипалися літери сіруватим папером. Історії героїв, що живуть в уяві, так і просяться побачити безмежний світ, розказати кожному про своє існування. «Ні, ми реальні!» І кожна хоче взяти в руки кольорові олівці й провести неповторну лінію, залишивши згадку в паперовому місті про себе. Пихаті, невгамовні, енергійні… А може, скромні, наполегливі й тендітні. Усі неповторні, але, у той же момент, і схожі, бо їх сама Доля наділила можливістю жити. 

Пальці танцюють на клавішах буття у вирі казкових нот. Переливається пісня мерехтінням срібних вогників нічного простирадла. Віти-охоронці обіймають кожне серце й не розчавлять, не знищать, не заплямують отрутою тернового болю жодну людину, яка вірить і творить добро. Бавляться сніжно-шоколадні клавіші, сплітаються зі струнами душі у вічній мелодії життя.

Барви щастя загасити не вдасться. Історію не перекреслити. Мелодію серця не зупинити. Ні, це не завершення! Це лише початок!

Поділитися з друзями