Просто неба лине моє життя… У тіні зеленіючих лип, на захаращених луках, у час жаркого весняного заходу сонця.

Потрібно лише заплющити очі й поринути. Я поглядаю на давні краєвиди: колись вони  можуть  перестати бути моїм окриленням…

Крізь небилиці життя плаче природа. Недогарок свічки на пляшці, вогні й недопалки, тріск сміття. Зберігши себе в сотнях картотек, зникне назовсім… А втомлене місто спить, більше не співає їй пісень…

 Просто неба починається день, повний надій і нездійснених планів…

Поділитися з друзями