Інколи, перебуваючи у вирі життєвих подій, ми не замислюємося, скільки всього втрачаємо в  цій метушні. І часто не даємо собі часу,  щоб гарно обміркувати й згадати щось таке, що грітиме протягом багатьох років. Лише темної, глибокої ночі, стиха схлипуючи в м’яку  теплу постіль,  даємо нашим емоціям вийти назовні. Так трапилося й зі мною.

Табір. Теплий серпневий вечір. Нові друзі, яких, здається, уже ніколи не побачу, і невеличкий фільм про життя в таборі першої та другої сімейки. Перегляд цього фільму вразив всіх. Особливо незвично було дивитися його просто неба, коли десь здалеку приваблюють своїм мерехтінням зорі. Ця атмосфера неймовірна, неначе кожна емоція, яку ми відпускали в повітря, відлітала білим голубом до тих, кому не так весело, як нам. Водночас і сум, і сміх захоплювали території навколо нашої маленької сім’ї. Сім’ї, що назавжди залишиться в серці кожного з нас, як і перегляд фільму просто неба. 

Поділитися з друзями