— Бабуню! – гукає Фрідер і смикає бабусю за спідницю. – Поглянь, скільки снігу випало на вулиці, ходімо покатаємося з гірки на санчатах!

— Загалом непогана ідея! Ходімо. Тільки вдягайся тепліше, тому що на вулиці дуже холодно.

— Добре… А де мої санчата?! – голосно поцікавився Фрідер. 

— Скоріш за все в шафі, у коридорі,  ходімо зі мною… А ось і вони. То бери й ходімо.

Зимовий день всміхався іскрами сонця на кожній сніжинці. 

— Бабуню, тільки поглянь: яка чудова гірка. 

— Так, справді, але спускайся обережно, поглядай, щоб нікого не зачепити.

— Добре, – запевнив Фрідер бабусю й, спускаючись перший же раз, випав із санчат.

З хлопчиком все було добре, а ось санчата… Навіть здогадатися було важко, куди їх занесло.

— Ось і покаталися, – трохи засмучено сказала бабуся. – Ну, що ж, ходімо тепер шукати санчата.

— Можливо заїхали в ліс, він же тут зовсім не далеко. Або до річки, або взагалі до когось у двір, – видавав мільйон припущень Фрідер.

Бабуся тільки мовчи йшла, про щось думаючи.

— Навіть не знаю, ходімо подивимося до річки, – нарешті промовила.

Підійшовши до ледь замерзлої річки, Фрідер відразу побачив свої різнокольорові санчата. 

— Дивися, бабуню, он вони, аж біля кущів.

Трохи зрадівши, бабуся поспішила їх забрати. Раптом почула жалібне скавучання цуценяти. Повернувши голову, побачила, як цуцик провалився під тонкий шар криги.

— Фрідере! Фрідере! Швидше біжи сюди! – покликала схвильована бабуся. 

З переляку хлопчик не придумав нічого кращого, ніж кинути санчата назустріч цуценяті. Лапками, які вже ледь ворушилися від холоду, собача вхопилося за санчата – і Фрідер разом з бабусею витяг собача на берег.

— Молодець, Фрідере! – похвалила бабуся і… запропонувала забрати цуценя додому хоча б на той час, поки зігріється.

Так і зробили. А вдома бабуся, загорнувши цуцика в ковдрочку, ніжно пригорнула онука: 

— Бачиш, Фрідере, виходить, що твої санчата песику життя врятували!

— Так, згоден, щасливі санчата. А на гірку й іншого разу сходимо покататися.

Поділитися з друзями