Пригода зорштаря

Привіт! Мене звати Мартін. Чи вам колись щастило? Бо особисто мені сьогодні дуже… Тож слухайте уважно.
Узагалі, я живу доволі нудним життям на планеті Ламонії й працюю на Зоршті кур’єром. Зоршта – скорочення від Зоряна Пошта. Мій відділ називається «Зоряник», знаходиться в центрі Ламонії і є найкращим на нашій невеликій планеті. Щоб потрапити в цей відділ, треба пройти випробування: дають сумку з пакунками – і ти маєш за певний час подолати смугу перешкод так, щоб вміст сумки не пошкодився.
Хоч і працюю на «Зорянику», проте останнім часом замовлень надходило мало, тому моєю буденною роботою стало штампування, склеювання, перенесення всіляких папірців з кабінету в кабінет та інші нудні офісні справи.
Але сьогодні сталося диво: мені доручили найважливіше замовлення – доставити цінні документи. А найважливіше тому, що без них відділ «Зоряник» уже не буде найкращим.
Ці документи замовляв не якийсь перехожий з вулиці (хоча ні, він може бути й перехожим) а… Так-от, це був граф Доур – один із членів спілки асоціації Вілда, де вирішують важливі питання, що стосуються Зоршти. Щоб доставити замовлення, я маю пройти систему Фенікса, планету Проксу й уже на планеті Айртон завершу свою кур’єрську місію. Виконуватиму завдання на План-88, або ж «планику».
Система Фенікса – це купка невеликих планет, на яких живуть вогінці – дуже люб’язні істоти, які вміють контролювати вогонь. Від них я навчився техніки Жар-Це. У ній усе не так важко, як здається, але потрібно повністю розслабити тіло й контролювати себе, оскільки один неправильний рух може спричинити пожежу. Там я познайомився з Вуликом. Ні, це не той вулик, де бджоли живуть, він вогінець. І, коли я минав цю планету, він захотів вирушити зі мною. Я був не проти такого гарного друга й напарника. Тож ми вирушили на Проксу.
Як виявилося, проксити завжди заклопотані. Адже Прокса була одним із найбільших постачальників космобілів (космоавтомобілів). Майже кожен знав «Прокс-Моторс», де проєктувалися космобілі: “містики”, “планики” тощо. Випадково ми зустріли ще одного мого товариша – Болта, який працював космеханіком і саме в цей день звільнився з роботи. Тому ми й зустріли його, запросили з собою, щоб відволікти від напружених емоцій.
Коли ми хотіли вже вилетіти з Прокси, «планик» не завівся. Болт перевірив двигуни, виявив у лівому несправність поршня, який треба замінити. Сам усе відремонтував – і ми вирушили далі. А я зрадів, що маю друга поруч.
На черзі залишався пункт призначення, а саме планета Айртон.
Але не все так сталося, як хотілося. Під час підльоту до Айртона ми потрапили в метеоритний вихор, крила “планика” пошкодилися й загорілися. А я… не впорався з керуванням корабля… Ми терміново катапультувалися. За кілька секунд корабель вибухнув. На щастя, усі були цілі та неушкоджені. Вулик, застосувавши Жар-Це, приборкав вогонь. Оговтавшись від потрясіння, я раптом згадав про документи!!! Катастрофа!!!
Кинувся шукати серед уламків, але так нічого й не знайшов. Мене охопили паніка та розпач водночас. Якою буде доля Зоршти, її репутація? Що далі стане зі мною?.. Безвихідь… Друзі заспокоювали.
Аж раптом я згадав, що поклав документи в незаймистий пакунок, адже побував на системі Фенікса! Тож, найімовірніше, вони катапультувалися. Але ж куди саме? Одне ми знали точно: місце посадки було десь на цій планеті.
Болт мав знайомого, який працював у фірмі оренди космобілів. Ми орендували один із них і полетіли шукати документи, пакет з якими мав радіомаячок. Але він видав нам три точки на планеті, мабуть, після пошкодження. Почали пошуки з першої точки – Національного парку космобілеспорту імені Сенни. Яка ж краса: екзотичні дерева, фауна й, найголовніше, – парк атракціонів у стилі космобілеспорту! Ми обнишпорили кожен закуток, але так нічого й не знайшли.
Наступним став замок часів великої Айртонянської революції. Аресянці тримали планету в облозі, аж доки мешканці не повстали проти них. Тоді народ Айртонян героїчно прогнав нападників з далекої планети Арес. Замок виявився прегарним. Ми захоплено ходили від зали до зали, нишпорили, але також нічого й не виявили.
Останній об’єкт – музей Зоршти, адже тут, саме на Айртоні, заснували Зоршту. Чого ж у музеї тільки не було, навіть скульптури відомих Зорштарів таких, як Гарваш Оксидін чи Зонделіна Прінько. Було представлено й найбільші замовлення в історії, наприклад: хтось замовив по Зоршті слона! Але … документів у музеї ми також не знайшли!
Ось тут моя остання крапля надії й згасла, як жаринка, роздушена в попелі… Залишився єдиний вихід: піти до графа й усе розповісти.
Я несміливо натиснув кнопку ідентифікації, пройшов систему контролю. Так, до графа не просто потрапити. Зайшовши на територію володінь, побачив, що назустріч мені прямує сам Доур.
– Я Мартін, кур’єр Зоршти з відділу «Зоряник». Прийшов повідомити вам, що завалив завдання, – почав несміливо.
– Дуже цікаво… – знітився граф.
Я переповів усю нашу пригоду. Граф був вражений, але на вустах грала усмішка. І це мене ще дужче збентежило.
– Дивно… Мені позавчора прилетів під двері пакунок з документами, але нікого з кур’єрів не було. Тому я подумав, що то у вас функція така нова! – мовив Доур.
– Це диво! – вигукнув я задоволений і щасливий.
– Тож завдання таки виконане! Вітаю!
Незабаром граф допоміг зв’язатися з Зорштою, щоб по нас відправили корабель.
На Ламонії, у «Зорянику», мене нагородили грамотою почесного Зорштаря, а друзям запропонували роботу. Вулик радо погодився, а от Болт захотів відкрити власний космобілесалон. І відкрив! Але ми залишилися друзями. Сподіваюся, назавжди!