Це був звичайний шкільний день, звичайний урок фізкультури на подвір’ї. Учителя ще не було, а діти гралися один з одним. Раптом хтось почув жалібний плач, який лунав з дерева. Учні підбігли до нього й побачили, що на самому верху плакало маленьке кошеня.

Діти не розуміли, що їм робити. Дерево було молоде, високе, з тоненькими гілочками. Найсміливіші спробували залізти на нього, але нічого не вийшло. Чим більше було спроб подолати перешкоду, тим більше лунали голоси, що це неможливо.

До дерева підійшов незнайомий хлопчик, побачив кошеня  й спробував залізти на дуб. З першої спроби в нього це не вийшло, але, незважаючи на застереження школярів, він намагався залізти знову й знову. Одна з його спроб вдалася, він подолав перешкоду й урятував кошеня. Діти оточили рятівника, стали дякувати йому. І тут виявилося, що хлопчик глухий. Він зміг подолати перешкоду, залізти на високе молоде дерево з тонкими гілками тому, що не чув криків: “У тебе нічого не вийде!”

У нашому житті головні перешкоди – це зовсім не високі дерева з тонкими гілками.

Поділитися з друзями