Нервові сузір‘я на моїх щоках
ніжністю й болем намішані.
Бо ти оселився в чужих рядках,
яким не судилося стати віршами.
Вітер шепоче твоє ім‘я,
підсвічує суть-аксіому:
закохатися в привида – не біда.
Біда — то дійти в тій любові зламу,
каратися тінню й порожнечею,
мінорними нотами та колотнечею,
сіллю пропалювать рани совісті,
бажати лиш зникнення зі свідомості.
Тож тушую пунктир сузір’їв –
Змиваю тривожний слід.
Не для того вогонь мого пір‘я,
аби розбиватись об лід.

Поділитися з друзями