Загадкова річка Псел, що протікає й моєю рідною Полтавщиною, завжди вражала красою.

Багато істориків сперечаються щодо появи назви цієї водойми. Одна з версій, що слово «Псел» походить від давньогрецького «пселос» — темний, оскільки річна вода майже чорна.

Окрім характерного забарвлення, Псел відзначається надзвичайною швидкістю течії. Сидячи на березі, я час від часу спостерігала за величезними колодами та гілками, що пропливають повз.

У дитинстві, коли навесні з батьками їздила на риболовлю, часто вглядалась у мутну воду, намагаючись побачити дно з крутого берега. Уявляла, які химерні істоти можуть ховатися під водною товщею. Дитяча фантазія малювала величезних акул («Чи бувають річкові акули?» – питала я в матері), підводних чудовиськ («Якщо є Лохнеське чудовисько, то, може, є і Псельське?»), різноманітних риб із ліхтариками на голові, яких бачила по телевізору («Як риби пересуваються в такій темряві? Невже вони вміють бачити вночі?»). Безліч питань крутилося в голові біля цієї неймовірної ріки.

Крім підводних істот, мене цікавили й наземні мешканці цих місць. Як я дивувалася сточеним під пень височенним деревам, коли бачила бобрів, що були розміром із собаку; як боялася гадюки, так жодного разу й не побачивши її (лише багатьох жовтовухих вужів, які так лякали, поки не могла розгледіти плямки на голові); як витягувала твердих хрущів із волосся, бо ті весь час летіли на світло налобного ліхтарика; як слухала кожної ночі жаб, які заводили настільки гучну пісню, що здавалося, наче вони сваряться між собою, намагаючись перекричати одна одну.

Природа навколо ріки неперевершена. Ми зупинялися в лісі біля села Сухорабівка, у місці, яке в народі називали «підковою» через чудернацькі заокруглені вигини Псла в тих місцях. З нашого намету було видно залізний міст до іншого селища – Попівка, а також відкривався чудовий краєвид на Попівську гору.

Мальовничий степ тут плавно перетворювався на густий зелений ліс. Пам’ятаю, як із подругою, взявши сумку з водою й печивом, а також двох псів-спанієлів сестри, нишком від батьків подалися в похід.  Ми йшли поміж старих дерев, вдихаючи свіже вологе повітря повними грудьми. Збирали конвалії та жолуді й не боялись нікого й нічого, забуваючи, що в такому чарівному лісі взагалі можуть бути люди.

Ми вийшли в поле – і перехопило подих: настільки дивовижний відкрився пейзаж. Гасали між густої високої трави та польових квітів, забувши й про гадюку, і про все на світі. Поступово в руках з’являвся букет із найгарніших квітів: і ніжних анемон, і духмяного деревію, і пухнастих волошок, і яскравих гвоздик, і надзвичайних блакитних дзвіночків.

Насолодившись красою, почалапали до мосту, який часто бачили з берега. Знайти його було не складно: залізні листи гучно прогиналися під кроками рибалок. Біля переправи росла величезна старезна верба, а її коріння утворило символічну широку лаву. На ній ми й влаштували пікнік коло Псла, витягнувши печиво, яке досі лежало в маленькій рожевій сумці. Ще ніколи випічка не здавалася настільки смачною.

Лише коли сонце почало сідати, згадали, що батьки нас, напевно, уже шукають. Схопившись з місця, востаннє оглянули вподобану вербу й безкрайній простір та кинулися до табору.

У лісі вже було темно, тож нас уперше охопив страх, що загубимося серед нескінченних дерев. Але, завдяки собакам і чіпкій пам’яті, ми таки дісталися до табору. Я була настільки сповнена вражень, що навіть не чула, як сварилася мама.

Коли час нашого відпочинку добіг кінця, ми з батьками заїхали в сусіднє село на березі Псла – Березняки – до милої бабусі, яка тримала вдома майже «зоопарк». Мала і корів, і пухнастих овець, і кіз, і гусей, і гарного коня, і навіть неймовірних невеличких в’єтнамських чорних свиней, настільки домашніх та лагідних, що терлись об мої руки, наче коти. Найбільше дивували кури, що сиділи на деревах замість курятника. Їм більше подобалася стара яблуня, тому її швидко обліпили ці полохливі птахи.

Ці спогади щоразу гріють моє серце. На жаль, уже давно не навідувалася на Псел. Я неймовірно скучила за казковістю цього місця, його красою й силою. Сподіваюся, що зовсім скоро зможу приїхати й знов відчути те, чого так не вистачає в місті. Те, що може дати лише чарівний Псел – ріка мого дитинства.

Поділитися з друзями