Дитинство – пора життя, що минає так швидко й барвисто, як повноводна й стрімка ріка, що намагається чимдуж подолати численні звивини й повороти свого тернистого русла, аби досягти такого омріяного й жаданого гирла – переходу в неосяжний океан дорослого буття. І хоча те дитинство таке швидкоплинне, воно закарбовує в пам’яті людини незбагненну кількість теплих спогадів, як річкова вода залишає сліди своєї невтомної праці на крутих і пологих схилах берегів.

Одним із таких любих серцю спогадів у моїй уяві постає рідний образ обраної мені на небесах стихії – річки Ворскли. Сухі наукові факти з «Вікіпедії» назвали б її «лівою притокою Дніпра, що бере свої витоки із західних схилів Середньоруської височини, поблизу села Покровка Білгородської області. Довжина становить 464 кілометри, площа басейну – 14700 кілометрів квадратних, а середньорічний стік – 36,4 метрів кубічних за секунду».

Але для мене вона назавжди залишиться першою водоймою, яка прийняла мене у свої ніжні й ласкаві обійми. У них моє маленьке й не впевнене ще в собі тільце вперше навчилося відчувати невагомість і легкість уявного польоту під час помаху крильцями-рученятами. Їм так хотілося навчитися самостійності й, незалежно від доброї татової допомоги, обирати траєкторію власного руху!

Кожній зустрічі з тітонькою Ворсклою передувало нетерпляче очікування й вир різних емоцій після звістки про жадані відвідини. Мої ніжки набирали небаченої швидкості, коли я спрямовував їх знайомим та давно завченим маршрутом, і даремними в ті миті були всі намагання обігнати мене малого: коли чекає річка, не можна втрачати жодної миті! Щоб витягти з води й закутати в рушник невеличкого хлопчика із посинілими губами, батькам доводилось докласти ой яких зусиль… Що ж поробиш, плавання – то моє велике й улюблене захоплення, перервати мене – то означало зіпсувати мені настрій на найближчі п’ять–сім хвилин.

Навіть коли у віці п’яти років випала нагода відчути темперамент і харизму мого нового й неосяжного друга на все життя – моря – йому не вдалося затьмарити й витіснити з моєї душі незабутні спогади про рідну Ворсклу, яка подарувала моєму дитинству стільки барвистих та яскравих фарб й акцентів.

Тож нехай ріка мого життя завжди несе в собі пам’ять про маленький піщаний берег, схилену стареньку осику й мальовничий відтинок звивистої водойми як образ рідної Ворскли – річки мого дитинства.

Поділитися з друзями