Ці вулиці мене запам’ятають.  Мої сльози та сміх, мільйони зустрічей та прощань, людей, що розбивали, незважаючи на застереження творінь місцевого архітектора. 

Вони ховали мене під простирадлом темряви та рятували від власної. Посилали янголів-охоронців, не в змозі дивитися на страждання їхньої улюблениці. 

Вони пліткували про мене стурбованим тоном та давали хабарі центральним вулицям, щоб ті захистили й перестали бути такими ворожими. Пам’ятники простягали мені рятівні руки,  а дерева й кущі захищали від вітру та снігу. 

Шукатиму в чужих вулицях своїх магічних покровительок. Я знаю, рідні вулиці мене не забудуть, а я завжди пам’ятатиму їх. Любитиму навіть понівеченими забудовами та війною. Боротимуся за них, можливо, навіть активніше, ніж вони колись за мене. Бо знаю, що в очах-вікнах вулиць Польщі, Словаччини чи навіть Канади не знайду свого відображення.  Ніколи…

Поділитися з друзями