Фото – Артур АРОЯН

Моя хитка рівновага
тримається
на візуальному сприйнятті.
Чотири мéнти зафіксованої тиші. Пʼятнадцять звуків дисонансу в голові. Нерівна стеля переломлюється в профіль. Жовтаве сяйво котиться униз. Колишуть тіні сон напівдорозі – без акварелі зорями у сіль.
Ловлю баланс із присмаком пуеру: злі піруети на пуантах з битим склом. Гірчавість ототожнюється з волею. Бажати більше – нищити закон. Криві дзеркала щось весь час торочать – між них я королева із бинтом. Звʼязала туго рукава сорочки. У відображеннях вальсую із котом. Кудлата шерсть у горлі душить слово, гостренькі кігті без знеболу в свіжий лід. Мовчу. Лікують тиша, тіні й сонце. Останнього замало в лихі дні.
Малюю, викривляючи гармонію, фіксую стан душі в малий квадрат. Не так, не в такт, не чітко кадр у русі. Хапаю музу, щоби зупинити час. Жадаю мовчки просто споглядати. Видошукач – мій провідник у хижий світ. Я на межі. Кладу до ранки вату. За горизонтом тонуть кораблі.
Моя хитка миттєвість рівноваги. Хрумтить затвор. Ламається душа. Богемний хор.

Поділитися з друзями