Ножиці срібні й покоцані
ріжуть між нами зв’язки.
Між рядків інтонації тоншають:
нівелюють безпеки паски.
Ніби не були сторонніми,
любимо ті ж пісні,
хіба що насправді модними
не стали мої рубці…
Вкриті світанковим холодом,
багаттям заблудлих мрій,
вони відлунюють голодом
несправджених нами дій,
закресленими обітницями,
складеними з листів,
може, трошки митницями
й суворістю блок-постів.
Холод нашіптує рими,
під супроводом думок…
Прощаюся нині, милий,
пришвидшую власний крок.

Поділитися з друзями