Перший промінь сонця лагідно торкнувся мого носа, я прокинулася. Ранок, як завжди, був ідеальним. 

Склавши постіль, помчала на кухню. “Клац, пшш, клац…” – це тато дивиться телевізор, і я мимоволі прислухалася до повідомлень: “ Сьогодні вже рік, як всі громадяни України спілкуються рідною мовою”, “Нарешті  ми в Євросоюзі”, “ Ідеальні дороги по всій території країни”, “Немає жодної безпритульної тварини”, “Економічної кризи не існує”. Як завжди – нічого нового. Поснідавши, викинула сміття просто на вулицю, оскільки екологічна катастрофа не спостерігається. 

І ось я в школі. Зайшовши до класу,  знову побачила, як однокласники знущаються з новенької. Але всі вже звикли… Учитель розпочав урок. 

Дззззвінок – і ранець Марійки летить через вікно просто на голову бухгалтеру, який від несподіванки розгубив товсті конверти. 

Спішу додому охайними вулицями міста, аж раптом один підступний камінець неочікувано з’явився на шляху. Я спіткнулася, озирнулася довкола, а на асфальті лежать шматочки рожевого скла. 

Розбилися мої рожеві окуляри дивовижного сну…

Поділитися з друзями