Розпач
Сховавшись під теплою ковдрою, витираю сльози. Вони такі солоні, гіркі… І знову відчуваю, ніби хтось ніжно проводить пальцем по моєму обличчі. Линуть теплі думки про тебе, та душевний біль сильніший за твої чари. А в серці змагаються, ніби рвуть його на шматки, розум і почуття. Сперечаються, кричать, б’ються, доводять свою правоту. А мене – до сказу. А сльози, чорні, солоні, усе ще змивають туш із вій і розмазуються змарнілим обличчям.
Вечірня сукня, локони, сяючі очі…. Ти також це пам’ятаєш? Я була закохана, а ти дивився крізь мене. У голові метушаться думки, хаотично змінюючи напрямок. Я готова була тікати! Тікати подалі від награних усмішок, щирої ненависті, плачу душі. Із тобою, до тебе, від тебе! І знову біль, на шматки розбите серце, сковані ноги, паралізовані тіло й розум. Уже немає сил повернутися. Три постріли – ціль вражена, зломлена, знищена . А замість крові – сльози…
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.