Чому це так боляче, коли тебе не розуміють? Як не перестати вірити в людство після стількох перешкод? Здається, усе роблять тобі на зло. І просто набридає дивитися на світ крізь призму рожевого кольору й  малювати фальш у думках. Уже не надихають жити фрази з плакатів у магазинах парфумів? Невже цей світ вже не настільки ідеальний? То чому ж сльози ллються градом по твоїх щоках? Чому в очах прозорі скельця моря, а руки опускаються додолу? Ти впевнений, що саме так і має бути? Чи це і є єдиний вихід твій? 

Самогубство не позбавить тебе болю, ти лише передаси його іншим… Своїми ж руками будеш повільно вбивати когось іншого… Та чи відчуєш ти омріяну свободу? Чи не заплямляться твої руки кров’ю? Чужою і своєю… кров’ю.

А знаєш, таких, як ти, ховали навіть не на кладовищі, бо не гідно вкоротити собі віку достроково. Та все ж, що стало причиною страждань? Що б не було, ти вищий за всіх твоїх кривдників. Не бійся і не вдавай із себе того, ким не є: дай відповідь точно таким же тоном. І нехай тембр голосу буде все вищим. Доведи, що ти кращий за своїх конкурентів і досягни успіху. Не звертай уваги на тих, хто навіть уваги не вартий!

 Стань щасливим! Ти навіть не уявляєш, як твоя енергія й бажання жити змусять заздрісників скаженіти. Невже ти пропустиш це все через якесь лезо в руках? Схаменись, доки не пізно.

Учитель: Наталія Іванівна Білик

Поділитися з друзями