Цей світ – лише відтінок світу

Того, де закувала нам вона.

Ця монотонність і буденність

Все не дає відкритися сповна.

Але хіба ми маємо окови?

Нехай усі, хто в них, знімуть пута!

Тоді відкриються всі двері і дороги –

І промінь сонця зазирне до нас.

Це місто – всього є мотор,

Усе довкола світиться й шумить.

На місці ні секунди не стоїть

Ані машина, ні кольорова стрілка

Великого годинника світів,

Що все закручує нас у безмежне місто.

Цей величезний, весь із сталі міст

Рипить, тріщить, везе покірно

Червоний потяг в білих квітах.

І тисячі машин,

Немов у перегонах:

Ледве зелений загорівсь –

Летять по віртуальній трасі,

Залишаючи позаду

Не менш швидкий рожевий бус.

Це місто, сповнене барвами,

Не полишає думки нас.

Воно не слухає, живе своїм життям,

Бурхливим, швидкісним,

Яке руйнує час.

Крик гальм, немов по лезу криця,

Завод, як звір,

Оглушливо реве.

Я в цьому вихорі –

Лише маленька іскра,

Що хоче спалахнуть.

І не згаса.

 

 

Поділитися з друзями